2018-12-26 10:01:59

Тут не просто навчають, тут лікують життєві рани

 

**

Новоствореному Центрові – не повних два роки. Як зазначає Наталія Козакевич, виконавчий директор БФ, «діяльність  Центру - це продовження розпочатої Карітасом у 2014 році   роботи з надання гуманітарної допомоги для вимушено переселених осіб. Тоді цим людям допомагали  коштами для оренди житла, продуктовими наборами, одягом, миючими засобами,  кухонним інвентарем. Коли  ж переселенці більш-менш адаптувалися  на новому місці, у них виникла потреба  бути інтегрованими у життя місцевої громади, адже більшість із них  пов’язує своє майбутнє життя в нашому регіоні. Так виникла  ідея створення Центру підтримки сім’ї, як  платформи, яка б об’єднувала і місцевих мешканців, і вимушено переміщених осіб, щоб будувати єдину спільноту».

Як вдається нині закладові стати рідною домівкою для сімей, які вимушено переїхали сюди  із зони воєнних дій;  учасників АТО та родин загиблих; для зовсім малих та підлітків, які мають особливі потреби, для їх батьків і поважного віку людей, одиноких і тих, що приходять сюди всією родиною…При цьому всьому - інтерес один: навчитися радіти життю, бути щасливим.

Отож, кілька розмов із фахівцями закладу, щоб зрозуміти: кому це потрібно та як вдається кільком людям «не з металу» рятувати і лікувати саме «проблеми та рани суспільства» ?

Поки чекаю часу поспілкуватися з фахівцями Центру, маю випадкову зустріч з молодою жінкою, яка почула про мету мого приходу. І ось, це перше знайомство:

Яна Дорошенко

  • Я є переміщеною особою з тимчасово окупованої Донецької області. В Івано-Франківську недавно. Мені дуже подобається місто, його мешканці, і  все, що мене тут оточує. Мені дуже подобається також Благодійний Фонд «Карітас». Тут є не лише дитячі програми, щоб діткам розвиватися, пізнавати багато цікавого, тут  і для дорослих чимало різних майстер-класів, семінарів. Вони відволікають нас від тих сумних спогадів. Це дуже важливо, що всі тут можуть знайти собі заняття – чоловіки та жінки, діти різного віку. Нам дуже комфортно тут, сподіваємося, що і надалі нас будуть запрошувати до участі у своїх проектах.
  • Ви маєте намір залишитися жити на Прикарпатті?
  • Так. Ми придбали вже собі житло і маємо намір жити з сім’єю тут. У нас з чоловіком донька, вона вже ходить в школу, а  в Центрі підтримки сім’ї займається в різних гуртках.  І їй це дуже подобається. 
  • Чи відчуєте складнощі, щоб адаптуватися на новому місці?
  • Ні, таких особливих складнощів нема. Ми знали, куди їдемо. У нас є тут родичі, моя бабуся з цих країв, з Івано-Франківської області. Я була тут не один раз.. Слава Богові, все добре.
  • Чи спілкуєтеся з іншими вимушено переміщеними особами?
  • Виключно в цій організації. Тут багато переселенців і саме тут ми спілкуємося, знаходимо спільні інтереси.
  • Маєте вже місце праці?
  • Зараз саме вирішую це питання. Я економіст-менеджер за фахом. І невдовзі приступлю до роботи.
  • Успіхів Вам, Яно.

 

Фахівців у Центрі підтримки – четверо. Сьогодні розмовлятиму з трьома:

Олеся Назар, асистент родини: «ТАК ВАЖЛИВО ПЕРЕСТАТИ ДІЛИТИ  - ВОНИ І МИ»

  • Я за фахом – соціальний працівник. Працюю в Центрі не так давно, переїхала сюди зі Львова, де працювала координатором родинного центру. Закінчила Львівську політехніку. Сфера моїх  інтересів та захоплень широка, адже соціальна робота вимагає дуже багато умінь. Тому, навчаю інших, але й повсякчас  вчуся сама. Це мені цікаво.
  • З чого починається ваша співпраця з відвідувачами?
  • Приходять люди, розповідають про свої інтереси, проблеми, потреби і ми вже пропонуємо на  вибір, чим у нас можна займатися, яку консультацію, допомогу отримати. У нас універсальний проект – родинний.

Ось, наприклад, для батьків з дітьми маємо групи: раннього розвитку та підготовки дітей до школи; гуртки англійської мови для дітей і дорослих; діє в нас студія естетичного розвитку, музично-театральна студія; маємо «Школу успіху»… Свої інтереси знаходять в нас групи «Подружні пари»; «Тато-клуб» для чоловіків», «Жіночий клуб». А тематичних лекцій, семінарів, зустрічей , вважаю, є на всі смаки відвідувачів.

  • З чим , найбільше, Ви сама маєте справу?
  • В основному працюю з дітьми: організовую дозвілля дітей та навчальні заняття. Зараз працюю з двома  групами дітей: з однією веду підготовку їх до школи, керуючись програмою,  рекомендованою Міністерством освіти. Це два заняття на тиждень по півтори години. Адже в дітей-переселенців виникають труднощі в опануванні мови, інші бар’єри. Ще одна група діток –старші шести років. З ними проводжу арттерапевтичні заняття. Кожного разу ми виготовляємо   якийсь виріб своїми руками. У цей Новорічно-Різдвяний період, наприклад, - підсвічники, іграшки з фетру…тощо. Зізнаюся, були в мене казуси, що я підготувалася, щоб виготовити щось, а дітки це не сприймають. Тому, мусиш реагувати. Тепер я вже спочатку роблю анкетування чи опитування що цікавить діток, і так вивчаємо та реалізовуємо інтереси. Хай не здасться вам, що ми монотонно сидимо і працюємо. Ми встигаємо і фільм подивитися, і в руханки різні погратися. Щоб було і цікаво, і весело.
  • Чи маєте конфліктні ситуації, все-таки категорії діток різні…
  • Якось була ситуація, в мовному питанні. Я на цьому ніколи не акцентую. Я маю позицію, що треба вести себе дуже гідно, як один народ, враховуючи історичні впливи та реалії. Не відомо, як ми, галичани, повели б себе на місці наших співвітчизників, які сюди приїхали. Я щаслива, коли бачу, як в нас здружуються сім’ї і діти, як народжуються спільні інтереси, минають страхи, як уявні вороги стають однією родиною. Як всі спілкуються і поза межами Центру. Як наші клієнти залюбки опановують українську. Це важливо перестати ділити – вони і ми.

     В нашому Центрі навчають долати негаразди, проблеми, рецепти щастя     універсальні для людей,  і  ці речі об’єднують, як ніщо інше.

               МІЛА  СПАС, асистент родини: «Центр є не просто офісом. Це платформа для спілкування та росту»

  • Я сама є внутрішньо переміщеною особою. Тут живемо з мамою та донькою.  У Центрі підтримки сім’ї  працюю півтора роки, майже від початку. Я маю декілька спеціальностей, і це дуже допомагає мені в роботі. На Донеччині я працювала в соціальній сфері, з 2000 року. Мала справу з молоддю та дітьми  інвалідами. Тепер мої обов’язки - це супровід родин. Дуже різних родин, тому й питання та потреби різні.

Моя колега Олеся працює більше з дітьми, а я - практично з усіма категоріями: дітьми та їх  батьками. Підлітками. Літніми людьми.

Наші заходи надзвичайно різні: працюємо з понеділка по п’ятницю, і буває, у вихідні. Кожен може знайти щось «своє».

  • Ну от, наприклад, я звернула увагу що є така «Школа успіху». Що це, п. Міло?
  • Ця Школа більше для підлітків.  Вони вчаться від азів  сприйняття себе до сприйняття оточуючих. Вчимо, як планувати своє життя, добиватися успіху. Це тема менеджменту. Діти розроблюють свої проекти, ким хочуть бути, що реально зараз хочуть, а потім допомагають один одному втілити проект в життя, створюють маленькі групи самодопомоги. Це модель малого суспільства.  І різні майстер-класи при цьому даємо.

Це і серйозно, але на нашому рівні - цікаво та весело. Пізнавально. В середньому наші клієнти діти від 12 до 14 років.  Скажімо, відвідуємо з ними Академію айті-технологій, діти фахово  знайомляться з програмуванням. У нас є дівчинка, яка хоче фотографувати. Ми зробили такий невеличкий проект: фотосесію. Вона вчилася фотографувати, потім в програмах обробляти фото. Для цього йдемо на співпрацю з фахівцями-практиками.  

Тому, все це має добрі результати, реальне втілення.

-А дорослі, навіть літні люди, що тут роблять?

- І для них є свої Академії.  Є різна категорія, в тому числі  учасники АТО і родини загиблих учасників, місцеві, переміщені особи.

Для всіх за потребами організовуємо підтримку, дозвілля. Кого виводимо із замкнутості та страхів, кому повертаємо радість життя, спілкування.

Є для цього творчі майстер-класи. Також ходимо в музеї, кіно. Проводимо  психологічні тематичні заняття. Багато всього різного. Англійська для дорослих, як і для дітей…

  • А сама Ви, Міло, як адаптувалися, переїхавши сюди? І мова Ваша така «галицька»?
  •  Я проводила в житті багато тренінгів, тому й своїм почуттям дала раду. Мова далася легко, як і малолітній донечці.

Я хочу сказати одне, що цей Центр є не просто офісом… Це платформа для спілкування та  інтеграції людей. Бачу з практики, що  багато навіть з місцевих людей, не те що переміщених (які нікого не знають і часто сам на сам в чотирьох стінах) є замкнуті. Така проблема замкнутості – дім, робота, школа,  обов’язки і проблеми – це коло багатьох родин. Я пригадую багатодітну родину, і жінку, яка роками не бачила світу, окрім хати, дітей та обов’язків. Тому, ми вчимо творити баланс інтересів батьків та дітей.

  • Результати добрі?
  • Так, на щастя, це здебільшого ефективно для тих людей, які хочуть змін на краще.

 

  • Олександр  Савчин, психолог: « Краще навчитися змінити ситуацію, чи її сприйняття, ніж опустити руки »
  • Я в Центрі працюю півроку. Маю академічну освіту, але продовжую навчатися  у Львові на психотерапевта за програмою Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії .
  • З чим маєте справу в Центрі?
  • Сюди часто звертаються люди з депресивними та тривожними розладами. Причини в кожного свої.  Ми не маємо практики медичного діагностування. (Коли є така потреба, то перенаправляємо людей у мед.заклади).  Наше завдання – допомогти  людині розібратися в своєму стані, змінити сприйняття ситуації, набратися позитивного ресурсу, щоб подолати проблемні питання. Іноді 8-10 зустрічей  буває достатньо,  щоб людину вивести із загального тривожного розладу чи дати родині конструктивні поради, як  змінити стосунки в родині та сприйняття дитини, як розв’язувати проблемні ситуації. Все це, повторюся, на рівні консультацій та навчання. 
  • Думаю, це складно дається, тим більше, що люди часто мають упередження щодо психологів.
  • Погоджуюсь, проте, суспільству треба долати старі стереотипи.

Нас в Центрі двоє психологів. Маємо різні техніки та методики праці. Буває, говоримо просто про очевидні речі. Крім індивідуальних консультацій, є ще й групова робота. Наприклад, маємо групу обміну досвідом. Людина говорить, що для неї зараз актуально. І група дає зворотну пораду, розраду. Це безпечне середовище, де можна  почути реакцію оточення і більше зрозуміти, що насправді важливо, а що – надумане.

Загалом, даємо людям зрозуміння, що краще працювати і міняти ситуацію, ніж опустити руки, сказавши, що я нічого не можу, і це кінець. Іноді психолог, як дзеркало, в якому людина побачить в собі те, що досі не бачила, не розуміла, і це змінить щось на краще.

Ми працюємо з людьми як з клієнтами, а не пацієнтами. Хтось приходить почерпнути снагу і знання для саморозвитку, хтось – щоб більше зрозуміти  свої можливості, правильно розподілити час, бути більше вмотивованим.  Кожна людина – окремий світ, і ми нагадуємо їй  про свою цінність та неповторність. Тому,  Центр  відкритий для кожного, хто шукає …

                               МАРТА ПАВЛИШИН