2018-10-25 14:08:27

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ : "ЯНГОЛИ ЛЮБОВІ"

 

Проте, зізнається, прийшов час, і все частіше ловила себе на думці, що робота ця не приносить задоволення, бажала б  робити щось пов’язане більше з людьми, як з цифрами, підтримувати слабших, нести у світ добро і Божу любов та милосердя. Отож, говоримо з Марійкою про те, як одного разу вона прийшла у «Карітас» і сказала, що хоче бути волонтером. З тих пір минуло цілих п’ять років…Що тепер?

  • Волонтером я пропрацювала чотири роки, - розповідає співрозмовниця. -  Тоді ще поєднувала роботу і місію, яку вибрала. У «Карітасі» мені сказали, що у мене буде підопічна, пані Мирослава. Через хворобу – діабет – вона втратила зір, отож потребує допомоги. «Гулятимеш з нею, ходитимеш за покупками» . Мої уявлення були далекими від дійсності.

Я за характером мало говірка. Біля пані Мирослави навчилася більше розмовляти, бути відкритішою, терпеливою. Доводиться пояснювати, що роблю, як роблю, наприклад,  прибираючи. Або йдемо разом по покупки. Пані Мирослава сама хоче розповісти продавцям що їй потрібно, а я вже читаю склад продукту, терміни зберігання дивлюся; чи то платіжки на комуналку разом вивчаємо та робимо потрібні платежі…

Мені імпонує, що пані Мирослава зберігає жвавість духу, не нарікає. Я вважаю себе уважною, пунктуальною людиною. Біля пані Мирослави ці риси дуже важливі, бо мені треба все поставити на місце, до якого звикла незряча, не забути точно поставити табурет, щоб вона не впала тощо.

Пані Мирослава сама любить готувати і мене навіть пригощати. Але колись я приходила до неї як волонтер, а тепер, ось уже рік, як соціальний працівник «Карітасу». Іноді ненавмисне саме такі, як вона, люди відкривають нам справжні цінності життя, Божі істини. Біля них стаєш інакшим.

  • Як сталося, що Ви повністю віддали себе соціальній роботі?
  • Була вакансія, і я сказала, що маю бажання працювати тут. Зараз у мене троє підопічних. Кожного місяця ситуація міняється і люди, з якими ми працюємо, також.  
  • Це одинокі, важкохворі люди. А Ви така тендітна…
  • Коли я дещо розповідаю своїм знайомим про мою роботу, вони дивуються моєму виборові. Я і сама собі дивуюся. Але коли роботу робиш з душею, розумієш, настільки вона важлива для тієї чи іншої людини, то Бог дає сили…Хоча, не втаю, бувало на початках, що картала себе, що, може, поспішила. Зараз таких думок нема.
  • Вас завжди чекають підопічні, ви знаєте все про них…
  • Так, чекають. Я і сама скучаю за ними, переймаюся, як вони там? Особливо, коли була у відпустці, здавалось би, що  хотіла відпочити від важких буднів, натомість, під час відпочинку думала, чи все добре у моїх підопічних.
  • Як починається Ваш робочий день?
  • Я телефоную, запитую що треба купити. Хоча, часто сама купляю те, що потрібно.
  • (Даруйте, а якщо в людини нема коштів? Буває, і зі своєї кишені купляєте, так?)
  • Буває і таке. Не залишиш же людину без хліба. Але частіше для них важливіше спілкування. Тому, запитую про самопочуття, як пройшла ніч, чи є ліки. Годую, проводжу гігієну тіла. Щоб людина не зациклювалася на цьому, не почувалася ніяково, намагаюся розговорити підопічних, щоб щось згадували зі свого життя. Стараюся робити веселішою атмосферу. Разом плануємо щось, мріємо. Хочу, щоб збувалися їх скромні бажання, сприяю цьому. Навіть в тому, що приготую, щоб це було бажання людини.
  • А що найважче?
  • Колись, на початках, я два рази прийшла до своєї підопічної, а третього разу вже не було, вона померла. Отож, ясно розумієш, що ці люди чимраз слабшають, йдуть до свого кінця, і до цього треба бути готовим. Але ж працюючи, звикаєш, зріднюєшся. Тому, важко втрачати.
  • У вас є родина, сім’я…Чи вони підтримують вас?
  • Я не заміжня. Живу з мамою та братами. Насправді, найбільше переживала мама, чи я впораюся з такою непростою роботою. Адже і в мене самої деякі проблеми зі здоров’ям є.  Наразі все вдається.
  • Потрібні певні знання, навики, ви додатково вчитеся?
  • Для нас систематично проводять семінари, курси, тренінги. Коли хочеш навчитися, то навчишся. Не маєш права бути в поганому настрої, бо цим людям і так важко. Треба навчитися також долати різні конфліктні ситуації, як і не вигорати на роботі, що також непросто.
  • Головне ж, мабуть, власні життєві цінності, віра?

 

  • Так. За вчинками пізнають людину, по вірі – дається нам. Любов – найбільше, чого має навчитися людина. Безкорисливої любові. Божої.
  • Щиро дякую, Марійка, за доброту серця і мужність.

Здоров’я  Вам та вашим підопічним, і щоб було якнайбільше таких соціальних працівників. Адже, на жаль, потребуючих жертовної опіки і допомоги людей насправді дуже багато.

Марта Павлишин