2014-07-18 10:59:15

Чотири виклики для транспортників та чому дорожникам обривається терпець?

За словами співрозмовника, який майже 40 років працює  в цій галузі та знає її в деталях, він є також членом обласного і міського конкурсного комітету з пасажироперевезень,– це: тарифи, пільгові перевезення, оподаткування та нелегальні перевезення. Все інше – додалось би. Ці міркування та пропозиції голова профспілчан галузі неодноразово озвучував з різних трибун, ініціював до розгляду та обговорення  на Пленумах Федерації профспілок України, у профільному міністерстві, в області. Писали спілчани й різні  звернення до Президента, Верховної ради і Кабінету міністрів. На жаль, потрібних рішень ще не прийнято, тож і позитивних змін чекати нізвідки. Натомість все більше туману нерозумінь та плутанини. Бачення та позицію профспілок галузі окреслимо коротко в наступному.

Тарифи. На думку співрозмовника, для всього пасажирського автотранспорту вони мають бути вільними. Як є такими на міжнародні та міжобласні перевезення. Якщо транспорт новий, мобільний, комфортабельний (а є вже й обладнані телевізором, кондиціонером, баром, туалетом…), безперечно – закладається одна вартість проїзду. Якщо ж людей трясе радянський ЛАЗ чи то переобладнаний для такої мети  вантажний «пижик», то – ціна інша. На практиці ж пасажири часто позбавлені цінового вибору. Особливо це характерно для приміського сполучення. Платити доводиться однаково, не залежно, чи ти комфортно сидиш, а чи стоїш на одній нозі у щільно набитому людьми «чобітку» та мрієш про кінцеву зупинку.

Оподаткування.

Є певні особливості, які зараз, на думку фахівця, не враховані. Голова профспілки І.Гавриляк пояснює. Приватні перевізники сплачують єдиний податок, до того ж, щоб уникнути правдивих податкових нарахувань на зарплати водіїв, вони офіційно показують лише мінімальні ставки. Базові ж підприємства (юридичні особи),  які здійснюють пасажирські перевезення, працюють в інакших умовах. Вони зобов’язані роботи офіційні розрахунки вартості 1 км. шляху (цей показник для них зараз становить 0,30 коп. без ПДВ, а з ПДВ – 0,37 коп.) та сплачують всі види податків, позаяк перебувають на загальному оподаткуванні. Такі підприємства за законом мусять мати у штаті медичних працівників, інженерно-технічний персонал, також вони утримують свій транспорт, приміщення, землю,платять за енергоносії тощо. Зрозуміло, що їх витрати є значно вищими , як у приватного перевізника, який працює «на себе», не надто переймаючись ані станом здоров’я та досвідом водія, який сідає за кермо й везе людей, ані комфортом транспорту.  Тож є серед водіїв такі, що мають залежність від алкоголю, мали проблеми із законом. І маршрутки їхні, буває, гублять дорогою свої запчастини.

Тим часом своїх розрахунків витрат вони не роблять, а закладають у ціни проїзду ті розрахунки, які зроблені базовими приватними підприємствами і затверджені ОДА.

Нелегальні перевезення. Таким перевізникам байдуже, де почати маршрут, і на якій вулиці примоститися, щоб вичікувати, лише аби було вигідно. От і виходить звідси їхня ціна перевезень взагалі твориться «на ура!». До того ж, знаючи графіки курсування транспорту законних перевізників, «своїми графіками» ці нелегали стараються випереджувати їх на один крок та зібрати пасажирів раніше, заставляючи власників маршрутів перевозити повітря. Це поле дії для створеної в області Головавтотрансінспекції.

Пільгові перевезення. Закон гласить, що всім пільговикам гарантоване їхнє право, але ж пільгових категорій в державі  – понад 30, а коштів нею виділяється лише на чверть від потреби. Відтак – знову конфліктні ситуації та спроби перевізників позбутися пільговиків, навіть за рахунок невиїзду за графіком на маршрут, адже працююче населення тоді на роботі, пенсіонерів можна й не возити. Рецептів два, пропонує п.І.Гавриляк: або державні субвенції для пільгових категорій виділятимуться у повному об’ємі, або ж слід надавати адресні дотації всім пільговикам. Тим більше справедливо це було б щодо осіб, які з певних причин не можуть їздити в транспорті та реально користуватися своїми пільгами.

Відтак, якщо шукати причини, чому в багатьох райцентрах і в Івано-Франківську зникли раніше потужні АТП, чому надходження до бюджету від пасажироперевезень приватними структурами такі неправдоподібно малі, то відповідь очевидна, багато «тіні». Мали випадки бійок між водіями, спалення транспорту конкурентів тощо. Зрозумілими є відтак і корупційні діяння в цій сфері. Пасажироперевезеннями займаються вчителі, судді, чиновники різного штибу…одне слово – не фахівці.  Держава ж із таким підходом владних структур до вирішення питання пасажироперевезень залишається обікраденою зусібіч.

 За діючих умов  базові приватні транспортні структури не мають перспективи. Приватні ж перевізники мають підняти якість обслуговування на вищий щабель, за всіма має бути державний правовий контроль.

Де транспорт, там і дороги.

Знаючи всі епітети та порівняння, пов’язані з українськими дорогами, корінь проблем можна шукати й у реаліях, які нині маємо. Обласному автодору станом на 15 липня за 2013-2014 роки не повернуто за виконані роботи 56 млн. грн. Працівникам організації заборговано зарплату ще за квітень і наступні місяці. Тим часом, поки прокуратура тисне законом  та штрафами, роблячи з керівників «цапів відбувайлів», на селекторних щотижневих нарадах з профільним  міністерством та Укравтодором це питання дуже скромно … замовчується, обгортається в обіцянки. У протокольному рішенні комісії з питань погашення заборгованості із зарплати від 24.04.2014 року вказано, що станом на 22.04.2014 року в Укравтодорі ця заборгованість становила -74,9 млн.грн.

Попри все гірший стан доріг, масові судові позови до автодорівців, як винних в тій чи іншій дорожньо-транспортній пригоді, в галузі почалася ще й невиправдана оптимізація кількості працівників. З початку року їх скорочено на 240 осіб. У глибокій «димовій завісі»  питання фінансування будівництва доріг різного призначення. «Ситуація критична. Працівники галузі доведені до відчаю. Держава практично позбавляє їх права на працю. Державою грубо порушені норми статті 43 Конституції України, Закону України «Про оплату праці». Люди позбавлені благ життя, їм відключають газ, електрику. Колективи вимагають від профспілки рішучих дій аж до масових страйків та протестів». Такими рядками рясність різні звернення у вищестоящі інстанції…

Якось на одній з нарад обласного податківця дорожники запитали, скільки грошей зібрала область у вигляді запровадженого два роки тому замість транспортного збору 7-відсоткового акцизу з пального? Чиновник не зміг відповісти. Все в «ручному режимі». Натомість п.Гавриляк зміг згадати суми, які скеровували на будівництво доріг з обласного бюджету: у 2008 році – 198 млн.грн., а у 2012 – лише 97млн.грн. При значному подорожчанні матеріалу, суми ці останніми роками все менші.

 Дорожнім службам заборонено страйкувати. Одначе, тоді, коли на дорогах мала би літом кипіти робота, кипить на душі у людей. Третій рік вони працюють в режимі неповного робочого тижня (трьохденки). Працюючих членів профспілки у галузі всі менше. У 1990 році профспілка працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства налічувала 16 тис.осіб, зараз членів профспілки – 2300. Автомобілістів -1200, дорожників – 1100.

Іван Гавриляк,

Марта Войцехівська-Павлишин